НЕСТАРІ́ЮЧИЙ, а, е.
1. Який не старіє. — Як етнограф мушу ствердити, — обізвався Юрій Матвійович, — на жаль, племені нестаріючих людей на світі немає (Вол., Місячне срібло, 1961, 170).
2. перен. Який не втрачає свого значення, свіжості і т. ін. Творчість Шевченка — це нестаріючий підручник життя, який завжди служитиме вихованню людини (Вітч., 3, 1964, 119); // Який не зменшується; неослабний. Після лагідних, добрих розмов "Заповіт" ми у юрті співали, Нестаріючу нашу любов (Нагн., Гірські вершини, 1960, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 389.