НЕСТИХА́ЮЧИЙ, а, е. Який не припиняється, триває довгий час; невщухаючий. Пізно ввечері Уляна повернулася до готелю. Нестихаючий гомін великого міста і думи про нього ще довго не давали їй заснути (Жур., Вечір.., 1958, 238); Грізна музика кликала до перемоги, і стрункий ритм кроків, і довга нестихаюча пісня (Довж., Зач. Десна, 1957, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 391.