НЕУВА́ЖНИЙ, а, е.
1. Який не відзначається уважністю, зосередженістю. — Я ні разу не пам’ятаю, щоб ти була в такім випадку неуважною (Л. Укр., III, 1952, 692); На уроках Ігор сидів задумливий і неуважний (Багмут, Щасл. день.., 1951, 31); // Який виражає неуважність. Мовчки оглядав [Черниш] пишні окраси стін, ковзаючись по них неуважним, сумним поглядом (Гончар, III, 1959, 292).
2. Який не виявляє уваги у ставленні до кого-, чого-небудь. Коли Марійка приходила без запрошення, Ніна була неуважна і явно не раділа їй (Донч., V, 1957, 335); // Власт. такій людині. Його неуважне, нерівне і часто згірдне поводження з нею поясняла собі [Раїса] тим, що о. Василь живе вищими інтересами (Коцюб., І, 1955, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 397.