НЕУГА́ВНИЙ, НЕВГА́ВНИЙ, а, е.
1. Який не може заспокоїтися, угамуватися; невгамовний. Ввечері прибіг Фред. Мов нічого не трапилось — такий же веселий, неугавний (Збан., Курил. о-ви, 1963, 88).
2. Який не припиняється, не затихає тривалий час (про звуки, шум і т. ін.). З села доносилися одинокі викрики жінок, з майдану чувся неугавний клекіт чоловіків (Мирний, III, 1954, 51); У диму — і гори, і поля. Битви громовиця неугавна (Гонч., Вибр., 1959, 22); Вона почула тільки якийсь невгавний металевий звук (Смолич, І, 1958, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 398.