НЕХРЕ́ЩЕНИЙ, а, е.
1. Над яким не здійснювали обряду хрещення, якого не хрестили. Виростають нехрещені Козацькії діти; Кохаються невінчані (Шевч., І, 1963, 42); Що тут робити? Вже три дні як дитина нехрещена… (Мирний, І, 1949, 139); // у знач. ім. нехре́щені, них, мн. (одн. нехре́щений, ного, ч.; нехре́щена, ної, ж.), нар.-поет. Ті, над ким не здійснювали обряду хрещення; русалки. Схаменулись нехрещені. Дивляться — мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Шевч., І, 1963, 6).
2. Який не належить до християн; // у знач. ім. нехре́щені, них, мн., нар.-поет. Усі, хто не належить до християн. Де ж козацтво пробуває, Що не йде, не поспішає, Рід свій, добра рятувати, Нехрещеним одсіч дати? (Черн., Поезії, 1959, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 402.