НЕ́ХРИСТ, а, ч., заст.
1. Той, хто не належить до християн. То турок, то нехрист з-за моря летить І коней в Дунаї купає (Бор., Тв., 1957, 87); Почувши про турка, всі враз захрестились, замахали руками: — Ой, козаче, не жури ти наші душі! Чи нам же таки, православним, під нехриста йти?! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34); // лайл. Про того, хто не вірить у бога. Всі перехрестилися тричі, а Карпо наче знехотя: раз притулив пучки пальців до лоба, раз до грудей… — В нехристи пошився? — суворо кинув батько (Іщук, Вербівчани, 1961, 5); — І оце б ти хотів, щоб нами нехрист правив? — обурюється богомільна господиня (Стельмах, II, 1962, 283).
2. лайл. Про жорстоку, несправедливу людину. Хай знають [пани], нехристи, де правда! Коли вона є, то для всіх хай буде рівна (Мирний, І, 1949, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 402.