НЕ́ЧЕСТЬ, і, ж., заст. Наруга, ганьба. Красти для самого зиску він уважав нечестю для своєї професії (Фр., II, 1950, 239); Дружинники були крайньо озлоблені, раз тому, що не брали участі у бою, а також тому, що на них падала нечесть бути під проводом зрадника і боягуза, який тікає від ворога (Оп., Іду.., 1958, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 404.