НЕЧУ́ТИЙ, а, е, рідко. Про якого ніхто не чув; нечуваний. Слухай мову нечуту, Пий водицю-отруту (Мал., Звенигора, 1959, 127); // у знач. ім. нечу́те, того, с. Щось незвичайне, про яке ніхто не міг і чути. Незриме й нечуте сталося тойді (Шевч., II, 1963, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 405.