НЕЩАСЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, кому не щастить у чому-небудь, хто часто переживає якесь нещастя, горе. Тільки деякі нещасливці закривають лице руками і в гіркому розпачі стогнуть… (Л. Укр., III, 1952, 731); Збирає вудки нещасливець, На другий бік убрід бреде (Воскр., З перцем!, 1957, 25); Через голову касира він гукнув нещасливцям: — Гей, малеча, хто швиденько принесе куль соломи — пропустимо в театр! (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 407.