НЕЯ́СНИ́Й, нея́сна́, нея́сне́.
1. Якого погано видно; який не чітко виділяється своїми контурами. В рожевому тумані, мов тіні, сновигали люди, з’являлись і щезали неясні обриси хат (Коцюб., II, 1955, 16); Крізь густий туман ми помітили неясні ознаки берега (Ю. Янов., II, 1958, 85); Очі її бачили тільки неясні контури палацу і постать пана (Стельмах, І, 1962, 396); // Те саме, що неяскра́вий. Місяць повний, але неясний, стояв високо (Н.-Лев., І, 1956, 99); Від нагорілої свічки здіймався неясний світ (Мирний, III, 1954, 338).
2. Невиразно чутний; нерозбірливий. Всюди гам та гук, неясний гомін та клекіт… (Мирний, III, 1954, 75); Долітали неясні звуки розмови пасажирів, що розташувались на ніч недалеко над шляхом (Трубл., Мандр., 1938, 57).
3. Не зовсім зрозумілий; причини якого важко встановити, у якому важко розібратися і т. ін. — В обстановці багато ще неясного і перш за все — чи долежить зброя до ночі (Головко, II, 1957, 470); З неясних причин Зупинився поїзд До семи годин (Ус., Лави.., 1948, 52); Якесь неясне почуття, якась незрозуміла тривога непокоїла Олега (Донч., II, 1956, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 408.