НИ́ВА, и, ж.
1. Ділянка або смуга землі, на якій ростуть хлібні культури або яка призначена для їх вирощування; поле. На ниву в жито уночі, На полі, на роздоллі, Зліталися поволі Сичі (Шевч., II, 1953, 103); Ниво моя, ниво, Ниво золота! Стигнеш ти на сонці, Налила жита… (Граб., І, 1959, 292); З острахом бідний орач позира на незорану ниву (Фр., XIII, 1954, 305); Пригадав Оленчук.., як першу ниву свою обробляв із старшим сином (Гончар, II, 1959, 279); // рідко. Хлібні рослини, що ростуть на такій ділянці. Легенький вітер колихав ниви проса (Літ. Укр., 22.V 1962, 3).
2. перен. Сфера, галузь людської діяльності. Майже тридцять п’ять років невтомно трудиться Олександр Степанович Левада на ниві української радянської літератури (Мист., 1, 1961, 24); На старшинській ниві і розкрилися повністю всі його [Багірова] таланти (Гончар, І, 1954, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 408.