НИ́ЗКА, и, ж.
1. Нанизані на нитку, мотузку, дротину і т. ін. однорідні предмети. Низки червоного .. перцю скрізь висять (Н.-Лев., III, 1956, 264); До обіду в Ігоря була вже порядна низка бичків (Багмут, Щасл. день.., 1951, 129); * Образно. Довгу низку лиха нанизала йому злая доля! (Стор., І, 1957, 81); * У порівн. Очі йому блищали в пітьмі, білою низкою світилися зуби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 81).
2. перен. Сукупність предметів, явищ і т. ін., розташованих послідовно один за одним. Далеко на озері, з-за очеретів, виринула під проміння низка човників: рибалки розставляли ятері (Вас., Вибр., 1954, 122); Низка вечорів пішла на товариські бесіди, родинні справи (Кач., II, 1958, 27); Нині інженери Петров і Каргат розробляють низку заходів, які дозволять нам ліквідувати відставання заводу (Шовк., Інженери, 1956, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 411.