НИРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Однокр. до ниря́ти. Розхриставшись, бризнув [Тарас] в воду, Нирнув (Котл., І, 1952, 111); Запорожець в одежі кинувся в ріку, нирнув і витяг дитину (Бурл., Напередодні, 1956, 37).
2. перен., розм. Швидко зникати, ховаючись куди-небудь. Грицько, як миша, нирнув попід руками і затерся між людьми (Мирний, І, 1954, 259); Машур круто повернувся й нирнув під ближній вагон (Донч., III, 1956, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 414.