НО́БІЛЬ, я, ч. У Стародавньому Римі — аристократ, представник знаті, нобілітету. У Римі, замість старої родової знаті — патриціїв, склалася нова багата служила знать, яку називали нобілями, тобто знатними (Іст. стар. світу, 1957, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 432.