НОБІЛІТА́ЦІЯ, ї, ж., іст. Надання дворянського титулу, введення в дворянство. Нобілітація кількох тисяч українців — це ганебний хабар, яким польський пан хоче купити нас (Ле, Наливайко, 1940, 94); // Дворянський титул. Серед козаків балачки йдуть про полковника коронного, зрадливого перекидька з козаків, який, за зраду Северинові Наливайкові та справі народного повстання, шляхетську нобілітацію королівську дістав (Ле, Хмельницький, І, 1957, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 432.