НОВЕ́НЬКИЙ, а, е, нар.-поет.
1. Пестл. до нови́й. Не журиться Катерина І гадки не має — У новенькій хустиночці В вікно виглядає (Шевч., І, 1963, 23); Дріботять новенькі черевички по підлозі, шелестить шовкова сукенка (Чаб., Катюша, 1960, 5); — Про землю, Михайле Прохоровичу, нічого новенького не чувати? (Стельмах, І, 1962, 456).
2. розм., у знач. ім. нове́нький, кого, ч.; нове́нька, кої, ж. Людина, яка вперше з’явилася де-небудь. Може, його прогнали оці хлопці, що, здається, прагнули одного— .. позбиткуватися над новеньким (Збан., Курил. о-ви, 1963, 103); — Людмило Петрівно! Ми вже із школи повернулися! А це що, новеньку привели? (Ів., Таємниця, 1959, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 433.