НОЖЕНЯ́ТА, ня́т, мн. (одн. ноженя́, ня́ти, с.). Зменш.-пестл. до но́ги (див. нога́ 1). Ой маю, маю і ноженята, Та ні з ким, матінко, потанцювати..! (Шевч., II, 1963, 346); Дівча бігло босими ноженятами навпростець по ріллі (Панч, В дорозі, 1959, 48); На куценьких ноженятах До ставка біжать качата (Шпак, Вибр., 1952, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 440.