НУДЯ́Р, а́, ч., розм., рідко. Те саме, то нудьга́р. — Я страшенно не люблю тих старих нудярів, що раз у раз люблять торочити мораль (Фр., IV, 1950, 255); Коли Чумак показував йому село, він [Сім’ячко] видався таким пісним, таким нудярем, що стало страшно за Горнилівку (Речм., Весн. грози, 1961, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 452.