НУЖДЕ́ННИЙ, а, е.
1. Який терпить нужду (у 1 знач.); бідний. Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний (Фр., VI, 1951, 7); Перед нами — брат нужденний. Яким він і справді є. Тягне жереб свій злиденний Та кляне життя своє (Граб., І, 1959, 146); Люди, побачивши Харитона Кононовича, зойкнули: та це ж той самий дід Харко, обідраний та обмащений.. — наймит-наймитом, темний, нужденний і старий (Ю. Янов., II, 1954, 162); // Страдницький, змучений. З ями.. виглянули сірі каламутні очі і змарніле, нужденне, ніби запухле лице (Н.-Лев., III, 1956, 335); Германів погляд упав якраз на його нужденне лице, перед часом зів’яле і вихуджене (Фр., V, 1951, 227); Вони [повстанці] мали нужденний вид, були в драних сорочках і штанях, босі або в прілих постолах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 60).
2. Який відзначається надзвичайною убогістю; злиденний, жебрацький. У нужденній буді, де він спав, Було так душно, брудно, гидко (Фр., XIII, 1954, 309); В темній маленькій кімнатці лежить на нужденній постелі старий чоловік із шляхетними рисами лиця, котрі викривила страшна хвороба (Кобр., Вибр., 1954, 101); У кожної з бідніших жінок пропливало разом своє нужденне життя праці, темноти, злиднів (Еллан, II, 1958, 9); Під облупленою нужденною хатою зібралися колом бійці, що наздоганяли частину (Гончар, І, 1954, 9); // Жалюгідний, мізерний, нікчемний. Я тільки тепер побачив село — нужденну купку солом’яних стріх. Воно ледве помітне (Коцюб., II, 1955, 227); Сидів [Вася] уже не на тому коні, котрим вирушав у похід, а на якійсь кошлатій, нужденній шкапі (Гончар, III, 1959, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 453.