НУ́ЖНИК, а, ч., розм. Те саме, що убира́льня. Увечері з двома товаришами він підстеріг Вальтера Бера і втопив його в нужнику (Донч., IV, 1957, 204); Боже! Як огидно смердить земля!.. Відгонить спаленим порохом, залізним гаром, сіркою, аміаком — чорт-і-чим! Не земля, а нужник, прости господи! (Смолич, Мир.., 1958, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 454.