НУРО́К, рка́, ч., діал. Нирок. * У порівн. Він вухом ловив бездонну тишу, поринав у ній, як нурок у морській безодні (Фр., VIII, 1952, 102).
◊ Да́ти нурка́, діал.: а) впірнути. Срібна вода дзюрчала раз у раз — веселенько. Аж тягнуло дати стрімголов нурка в безодню (Козл., Мандрівники, 1946, 37); б) раптово зникнути, сховатися куди-небудь. — Прошу отця професора! — благав ученик, крутячись на місці, а далі дав нурка і сховався під лавку (Фр., IV, 1950, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 456.