НУТРЯНИ́Й, а́, е́, розм., рідко. Який міститься всередині кого-, чого-небудь; внутрішній. Мороз надвірній і хатнє нутряне тепло Спливли помалу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 340); // Глухий, низький (про голос, сміх, крик). — Офіцер підвівся і глибоким нутряним голосом проказав: — Прийдуть з півночі стовпища варварів і заженуть нас на півострів (Гончар, II, 1959, 348); — Ні, голубчики, я піду на розводдя, а ви лишайтесь тут! — загримів торжествуюче нутряний бас Турчиновича (Кол., Терен.., 1959, 36); Валька засміявся нутряним сміхом (Руд., Остання шабля, 1959, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 457.