НЮ́НЯ, і, ч. і ж., зневажл. Безхарактерна людина; плаксій. Він говорив, і чорні брови мов налились йому від крові..: — Не козаки, а нюні ви! (Сос., І, 1957, 443); — Сам жалій скільки хочеш і кого забагнеться, а себе — цур! Бо як почнеш себе жаліти, то не людина з тебе вийде, а казна-що — кваша, нюня, солопій..! (Григір Тют., Деревій, 1969, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 457.