НЮ́ХАЛО, а, с.
1. фам. Орган нюху, ніс. [Ліхтаренко:] Ви чули дзвін, та не знаєте, відтіль він, постаріли, нюхало зіпсувалося! (К.-Карий, II, 1960, 336); — Просто скажу, — констатував дід, — панське у них, у бджіл, нюхало! (Донч., II, 1956, 452).
2. рідко. Те саме, що нюх 2. — Ви не тямите справжньої поезії села, хоч і посилаєте святить зілля на маковія; ви вже потроху страчуєте саме нюхало, що здатне зрозуміть дух сільської поезії, — сказав Радюк (Н.-Лев., І, 1956, 611).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 458.