НЯ́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Видавати звуки "няв-няв" (перев. про котів). [Xламушка:] Де це він нявкає? Кис, кис, кис, Ромео, де ти, негіднику? (Коч., II, 1956, 34); Кішка поклала мені на коліна лапки і нявкає — мабуть, теж голодна (Багмут, Опов., 1959, 7); * Образно. Наталія Корніївна була з тих, що при чужих людях нявкають, а в себе вдома гавкають (Н.-Лев., IV, 1956, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 459.