НЯВЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Те саме, що ня́вкати. А кіт що є духу нявчить (Кв.-Осн., II, 1956, 193); Потім вона [баба] почала плескатися біля умивальника, а коти нявчати під дверима (Смолич, III, 1959, 96); * Образно. На мостику гавкав і нявчав магнітофон (Збан., Мор. чайка, 1959, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 459.