НІ́БИТО, спол., част. Те саме, що ні́би. А він коня поганяє, Нібито й не бачить [Катрусю] (Шевч., І, 1963, 36); Плескав хтось-десь-щось, нібито бачили молоду Кармелиху з малою дочкою у хуторі далекому, глухому, де вона заробляла (Вовчок, І, 1955, 366); — Кажуть, нібито ці доти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря (Гончар, III, 1959, 33); Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Л. Укр., V, 1956, 382); Ідуть чутки, що Гриня таємно нібито вже обручився з Тамарою-зоотехнічкою (Гончар, Тронка, 1963, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 418.