НІ́МО. Присл. до німи́й 2. Глухо й німо в Марини в хаті; високо стіни морок окриває (Мирний, IV, 1955, 249); Очі чорні [Марії] німо дивились на Давида і винувато, і радісно (Головко, II, 1957, 107); Сіріють стіни німо (Сим., Земне тяжіння, 1964, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 425.