НІМО́ТНИЙ, а, е. Те саме, що німи́й 2. Всі мовчки, схилившись, сиділи. Перший секретар з суду порушив ту німотну тишу (Мирний, III, 1954, 196); Скориставшись німотною паузою, переляканий дворецький запросив гостей до столу (Гончар, Таврія, 1952, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 425.