НІЧИЧИ́РК, присудк. сл.
1. Мовчати, не подавати ніяких звуків. [Савка:] Ну, куме, нігде нічичирк! (К.-Карий, І, 1960, 414); Я його лупцюю, а він [кіт] нічичирк… (Збан., Мор. чайка, 1959, 95).
2. Тихо, ні звука. В школі — нічичирк! (Дн. Чайка, Тв.,1960, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 429.