НІЧОГЕ́НЬКИЙ, а, е, розм. Цілком пристойний, непоганий, досить добрий. Вільчинський писав давно вже, він не з кращих письменників, хоч і у нього є нічогенькі речі, особливо гумористичні (Коцюб., III, 1956, 152); — Колгосп у нас, як знаєте, нічогенький… — Нічогенький, — погоджується Явтух Каленикович (Ю. Янов., II, 1954, 182); // Красивий, симпатичний, привабливий (про людину). Поза службовими взаєминами Євецький — сама люб’язність та доброзичливість. Особливо це відчувають лікарки, медичні сестри та лаборантки — нічогенькі й не старші за тридцять років (Шовк., Людина.., 1962, 102); // Великий, значних розмірів. — Нічогенька хмарка,— каже людина з йоржиком,— доки змалюєте, щоб бува не втопила… (Ю. Янов., II, 1954, 197); Калюжа була таки, нівроку, нічогенька (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 430.