НІ́Я́КО, присл., у знач. присудк. сл. Те саме, що ні́я́ково. Було, як день не побачить Тиміш дівчини, то вже й ніяко йому (Вовчок, І, 1955, 50); — Ні, Марку, ніяко мені матір’ю [на весіллі] сидіти (Шевч., І, 1963, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 431.