ОА́ЗА, и, ж. Те саме, що оа́зис. Високі статурні пальми росли під палаючим сонцем. Це була оаза серед пустинних пісків (Дмит., Наречена, 1959, 24); Тепер Кирило ходив вже не сам — панна Устя знала чудові куточки, оази квіток (Коцюб., II, 1955, 213); * У порівн. Виринали на обрії принадними оазами барвисті села (Кулик, Записки консула, 1958, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 461.