ОА́ЗИС, у, ч. Родюче місце в пустелі або напівпустелі з буйною рослинністю і прісною водою. В тих місцях [Сахари], де на поверхню виходять підземні води, біля джерел і колодязів розташовані оазиси з фініковими пальмами та акаціями (Фіз. геогр.., 6, 1957, 129); // перен. Ділянка землі, місцевість, що відрізняється від навколишнього оточення більшою кількістю рослинності. Мені уявилося розкішно-запашне квітування білястого куща в оазисі степового асканійського підсоння (Ле, Право.., 1957, 7); Він ще не розповів їм, яким трудом був викоханий цей єдиний живий оазис серед відкритого степу (Гончар, II, 1959, 386); * У порівн. Мов оазис, в чистім полі Село зеленіє (Шевч., II, 1963, 172); Довгий шлях,.. І раптом, як оазис у Сахарі, Будівля, набік схилена давно… (Рильський, II, 1956, 65); // перен., перев. з означ. Про те, що є відрадним винятком на загальному фоні. — Признайся одверто, перед самим собою, чи ти тоді не був щасливий? Чи я не була квітчастим оазисом у твоїм життю [житті]? (Фр., IV, 1950, 354); З гори я ще раз охоплюю оком комуну і її околиці. Мимохіть думаю: степовий культурний оазис (Ірчан, II, 1958, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 461.