ОБ, прийм., із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. об виражають:
Часові відношення
1. з місц. в. Уживається при точному або приблизному означенні години, коли відбувається дія (тільки перед голосним); о.29 грудня об 11 годині в напрямку Кішпешта виїхала легкова автомашина (Гончар, III, 1959, 236).
2. із знах. і місц. в., рідко. Уживається при означенні приблизних часових меж певної дії; у. Митько все ж неспокійний: хто б це міг об цю пору? (Головко, І, 1957, 374); Князеві було вільно прикликувати варягів об кожній порі (Загреб., Диво, 1968, 385); Об обіді.
3. з місц. в., заст. Уживається при означенні відрізка часу, пори року, коли відбувається дія (перев. із назвами релігійних свят, пір року). Чи вчинила хлібця, чи спекла — мерщій до подруг: там її ждуть, дожидають, як об весні ластівки (Кв.-Осн., II, 1956, 423); Полагодив [Чіпка] хату.. Об Миколаї на ярмарку овечат купив (Мирний, І, 1949, 324); Було об Іллі. В містечку на той час стояв ярмарок (Вас., II, 1959, 334).
Об’єктні відношення
4. з місц. в., розм. Уживається при означенні: а) предмета, на який спрямована думка, який є об’єктом чиїх-небудь почуттів, розмов і т. ін.; про. Перечулося в нас об Варці що жива й хороша, що забула лихо, забула страхи усі свої (Вовчок, І, 1955, 179); — Ліда не така. Що заводійка — то так, скрізь устигає, але ніхто поганого об ній слова не скаже (М. Ол., Чуєш.., 1959, 36); б) змісту, напрямку чиїх-небудь думок, розмов і т. ін.; про. А вже як товариш попросив об чім, то він, здається, з-під землі дістане, а не одмовиться (Вовчок, І, 1955, 346); Живий дума об живому, Бо й живий він є на те (Граб., І, 1959, 360); [Гиря:] Бачиш, посивів? Ночами не сплю, все думаю, об весні помишляю, як сіяти будемо, Йване? (М. Куліш, П’єси, 1960, 31); [Оксана:] Чого ж ти мовчиш? [Горленко:] Слухаю музику. [Оксана:] Ну, йди, коли говорити ні об чім (Корн., II, 1955, 123).
◊ Би́тися об закла́д див. закла́д.
5. із знах. і місц. в., заст. Уживається при означенні: а) предмета чиїх-небудь турбот, прохань, переживань і т. ін.; про. У їх син, у їх дитина. Хто об йому буде піклуватись, коли батько в службі? Звісно, дід та баба… (Мирний, IV, 1955, 51); [Марко:] Ніколи, бабо, бідним шкоди не робитиму.. Старався й старатимусь лише об їхню користь (М. Куліш, П’єси, 1960, 133); б) явища, події і т. ін., що є причиною якоїсь дії. Весело, як є з ким радіти, та й те добре, коли в об кім поплакати (Вовчок, І, 1955, 257); — Коли чую, щось озвалось позад мене: — об чім плачеш, сине [сину] мій? (Морд., І, 1958, 100); [Любов:] Шкода, через сей вечір пропустила лотерею-алегрі! [Саня:] Ну, об сім я не жалкую (Л. Укр., II, 1951, 32).
6. із знах. в. Уживається при означенні предмета: а) з яким хто-, що-небудь стикається, зближується і т. ін. під час руху. Легенький човник.. стукнув, вдарившись об Миколин човен (Н.-Лев., II, 1956, 235); Вітер стогнав і свистів у бовдурі, а одірвана віконниця ритмічно.. стукала об стіну (Хотк., І, 1966, 73); Ідучи вулицею, Іван спотикався об каміння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 30); б) який є опорою для кого-, чого-небудь. Роман.. спокійно сперся об тин, поклавши свою кучеряву голову на долоню (Н.-Лев., VI, 1966, 307); Обперся Чіпка об одвірки, одхилив трохи двері (Мирний, II, 1954, 226); Я напівлежав, обпершись об розбитий танк, покинутий серед ячменів (Сміл., Сашко, 1951, 150); в) за допомогою якого виконується якась дія. Загордилась свиня, що об панський тин чухалась (Укр., присл.., 1955, 174); В кухні із свистом і скреготанням точили об макітру ножі (Коцюб., II, 1955, 357); Кузьма вибив об закаблука люльку, хитро підморгнув до хлопців (Кучер, Трудна любов, 1960, 371); г) який спричинює, зумовлює певну дію. До снідання.. об паколи порвали всі коси (Головко, II, 1957, 239); Роздираючи тіло об гострі тернові колючки, Лукія перехопилася через рів (Донч., III, 1956, 70).
◊ Би́ти ли́хом об зе́млю див. би́ти; Би́тися як ри́ба об лід див. би́тися; Уда́рити (уда́ритися) об по́ли (рука́ми) див. пола́.
Кількісно-означальні відношення
7. з місц. в., заст. Уживається при вказуванні на постійну ознаку предмета за її кількісним або якісним виявом; з. Маленька, об однім вікні на вулицю, кособока, вона [хата] була підперта двома сохами (Сміл., Сад, 1952, 127).
Просторові відношення
8. із знах. в., рідко. Уживається при означенні: а) суміжності, близькості у просторі двох предметів, людей. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Вовчок, І, 1955, 80); Аж мліє парубок. На обличчі такий біль і зненависть. А об руку Тихін, Яким, і до дверей рушили (Головко, II, 1957, 60); б) предмета, за який беруться, щільно охоплюючи його; під. Лагідно взяв [Перехреста] об руку, вивів на просіку, не перестаючи говорити (Ле, В снопі.., 1960, 17).
9. з місц. в., рідко. Уживається при означенні щільного прилягання одного предмета до іншого. Йому любо, міряючи, слухати скрипу блискучих.. чобіт, дивитися, як вони гарно сидять об нозі (Мирний, IV, 1955, 125); В роті ніхто не знав, що коли рота збиралася на фронт, на речових складах не знайшлося валянок об його нозі і рукавичок об руці — все на нього було завелике (Тют., Вир, 1964, 491).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 461.