ОБ’Ї́ЖДЧИК, а, ч.
1. Той, хто, об’їжджаючи ділянки яких-небудь угідь, охороняє їх. Запорожець відпросився з заводу, щоб на різдвяні канікули поїхати в село, .. де його батько працював лісовим об’їждчиком (Бурл., Напередодні, 1956, 172); Торік старий Скакун був призначений об’їждчиком ланів, пильнував громадське добро, 250 трудоднів виробив (Рад. Укр., 8. IV 1962, 3).
2. Той, хто об’їжджає коней.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 509.