ОБ’ЇЗНИ́Й, а, е́.
1. Признач. для об’їзду (про шлях); кружний. Об’їзна дорога.
2. Який здійснює об’їзди ділянки, що охороняється. Об’їзний наглядач; // у знач. ім. об’їзни́й, но́го, ч. Той, хто охороняє яку-небудь ділянку, об’їжджаючи її. Зненацька почувсь грюкіт коло дверей і в контору вступив Олійниченко з двома об’їзними (Гр., II, 1963, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 510.