ОБА́ВА, и, ж., діал. Побоювання, острах. Мар’янка спершу потупила очі із.. обави, щоб Олексій не зап’явсь посеред речі; тепер же споглянула на його веселенька (П. Куліш, Вибр., 1969, 291); З цілою силою він обняв сю чародійку-дівчину і серед поцілуїв [поцілунків] та пестощів щезли всі сумніви, всі питання, всі обави, мов мряка на сонці (Фр., III, 1950, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 462.