ОБА́ПІЛ, пола, ч.
1. Дошка з крайньої зовнішньої частини колоди, розпиляної вздовж. Поверх нашвидку зроблених верстатів лежали обаполи, глиці, а по них ритмічно човгали фуганки (Кир., Вибр., 1960, 419); Подвір’я МТС наполовину було обнесено новою огорожею з обаполів (Збан., Переджнив’я, 1955, 61).
2. Розпиляна вздовж колода, розпиляний стовбур дерева. Лампочка з рефлектором освітлює частину стіни, вздовж якої стоять обаполи, підпираючи.. стелю (Ю. Янов., II, 1954, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 462.