ОБА́РВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до оба́рвити. Тонко попискував під ногами сніжок, обарвлений рожевими фарбами досвітку і скутий морозом (Грим., Незакінч. роман, 1962, 46); Сорочка на ній — латка на латці.. І спідничина в бузину обарвлена… (Головко, І, 1957, 199); Тодішній актор, не обарвлений гримом, костюмом, штучним світлом, мусив бути.. і сильним, і гарним (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 197).
2. у знач. прикм. Який має певне забарвлення; забарвлений. Обарвлена частина шкірки цитрусових.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 463.