ОББРИ́ЗКАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оббри́зкати. Старий, увесь оббризканий болотом, обшарпаний і піднепалий, згорбився і постарівся [Староміський] о яких десять літ (Фр., III, 1950, 68); В очах полісовщика, який розгублено стоїть біля ставу, нестерпно блищать в’їжджені, оббризкані росою шини (Стельмах, II, 1962, 46); * Образно. Оббризкані гарячим сонцем скелі — Граніту віковічний моноліт (Дор., Єдність, 1950, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 466.