ОБВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш, док., перех. Густо огортати, обкутувати, оточувати з усіх боків (про пару, дим і т. ін.). Тисячі мушкетів вистрілили воднораз, обволікаючи небо й землю пороховим димом (Кач., II, 1958, 423); Пара починає йти, обволікаючи Андрія, роблячи його якимось силуетом (Ю. Янов., IV, 1959, 31); Небо до обрію вкрилося розривами рудих хмарок, що пливли, обволікаючи сонце (Кучер, Чорноморці, 1948, 73); // Обмощувати, обкладати з усіх боків чим-небудь гнучким, м’яким; обвивати. Кладуть [троянці] із мертвих тіл костри; Соломой [соломою] їх обволікають, Олію з дьогтем поливають На всякий зруб разів по три (Котл., І, 1952, 272); // Укривати поверхню щільною масою (про що-небудь густе, липке і т. ін.). Обволікаючи куски кам’яного щебеню і частинки піску або гравію, цементний розчин склеює їх в міцну монолітну масу (Таємн. вапна, 1957, 62); // перен. Охоплювати, обіймати (про настрій, почуття і т. ін.). Важка, незнана досі млость обволокла його тіло (Багмут, Опов., 1959, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 474.