ОБГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех. Зводити, споруджувати огорожу навколо чого-небудь; огороджувати. У гості ж друзів — просимо і ждем: Свій дім не обгороджуєм тинами (Гірник, Друзі.., 1953, 47); Загороду заплели нову, кругом обгородили новою лозовою лісою з острішком (Мирний, І, 1949, 367); // Зводячи перепони, перешкоди, відділяти, ізолювати від кого-, чого-небудь. Дерева і кущі в молодому віці тимчасово обгороджують, щоб їх не затоптували (Хлібороб Укр., 9, 1964, 24); В долині, де проходив залізничний тунель, зробили заборонену зону, обгородивши її колючим дротом (Кучер, Чорноморці, 1956, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 478.