ОБДІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обділи́ти. — А як крадуть [мужики] ліс, то через те, що вони лісом обділені (Коцюб., І, 1955, 462); Німецький імперіалізм, цей молодий і сильний хижак, вважав себе обділеним при поділі колоній (Нова іст., 1957, 34); // обді́лено, безос. присудк. сл. Податками тебе [хлібороба] примучено, важкою працею прикручено, землею-матінкою обділено! (Мирний, III, 1954, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 483.