ОБЕЗСИ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обезси́лити; знесилений. Подільські та покутські громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами (Фр., VI, 1951, 51); До решти обезсилений [Максим] приляг [приліг] до землі і лежав довго мовчки (Стеф., І, 1949, 206); // у знач. прикм. — Що ж воно в тебе, Любонько? — промовив [Роман] з співчуттям, підсвідомо торкаючись її обезсиленої руки (Стельмах, І, 1962, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 488.