ОБЕЗСЛА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЕЗСЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. обезславлять; док., перех. Те саме, що знесла́влювати. Яке їй життя, коли її на увесь світ обезславили? (Мирний, IV, 1955, 61); — Іди, іроде, щоб ти вже в безвість пішов! На все село обезславив наш рід.., — кипів Григорій (Стельмах, Хліб.., 1959, 573); Жила я в наймах у одного пана, він мене обезславив й трохи не вигнав з двору без шматка хліба (Н.-Лев., II, 1956, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 488.