ОБЕРТО́Н, у, ч., фіз., муз. Додатковий, більш високий тон, що супроводжує основний і надає йому особливого відтінку, тембру; призвук. У надгортанних порожнинах.. звуки голосу набувають і тембрового забарвлення, яке утворюється додатковими тонами, так званими обертонами, що звучать, зливаючись з основним тоном (Худ. чит.., 1955, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 494.