ОБЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., перех. Освоювати нові місця, заселяючи їх і пристосовуючи для життя. Люди освоюють, обживають цілі райони, краї, і туди завжди хтось повинен приїхати першим (Хор., Ковила, 1960, 71); Обжити пустелю, збудувати житло, виростити пшеницю, сад, викопати криницю, викохати дитину і навчити її корисної праці — це благородний вияв людського творчого генія (Мельн., Обличчя.., 1960, 3); // Освоюватися з незвичними умовами праці, побуту і т. ін. Раніш ніж піднятися в космічні далі, Юрій Гагарін і Герман Титов подовгу обживали корабель (Рад. Укр., 12. IV 1962, 3); // Пристосовувати для життя, роблячи зручним, затишним (перев. про нове житло). — Громадським заходом збудуємо будиночок, розіб’ємо садок… з богом, дітки, обживати нової оселі! (Мирний, IV, 1955, 327); Нову хату обживали гуртом, і малеча перетягала щодня свої стружки, сіно й ряденця до іншої кімнати, щоб уповні відчути розкіш казкового дому (Ю. Янов., Мир, 1956, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 497.