ОБЖИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обжи́ти. Будинок, у якому жив Багрич, височів у центральній, уже добре обжитій частині Чоколівки (Дмит., Обпалені.., 1962, 113); — У них своя хлібопекарня, чудова, обжита вже колгоспниками їдальня (Ле, В снопі.., 1960, 72); Стайні й курники.. були рублені і обжиті живністю (Панч, Гомон. Україна, 1954, 82); // у знач. прикм. Нові Вірки — село давнє, обжите (Вол., Сади.., 1950, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 498.