ОБЗАВО́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., ОБЗАВЕСТИ́СЯ, еду́ся, еде́шся, док., чим. Придбавати, діставати що-небудь необхідне (для життя, господарства, промислу і т. ін.). Поступово бійці почали обзаводитися кіньми (Гончар, І, 1954, 60); — Ти б, Пилипе, палицею обзавівся, воно все ж було б легше тобі ходити (Цюпа, Назустріч.., 1958, 313); // Будувати, зводити яку-небудь необхідну споруду. Подекуди вони [хутори] встигали виростати й на більші села чи фільварки, обзаводячись і якимсь замком-фортецею для захисту від нападників (Ле, Наливайко, 1957, 6); Артіль обзавелась спеціальним цехом для здобрювання кормів (Рад. Укр., 20.11 1964, 2); // ким. Вступати в родинні, товариські і т. ін. стосунки. [Чубенко:] Нам вже пізно обзаводитись тьотями, тобі ж якраз. Виходь за Макса і матимеш (Коч., II, 1956, 275); Щоб чим-небудь хоч трохи одводити душу, обзавівся [Максим] якоюсь повійницею, та й гуляв іноді з нею (Мирний, І, 1949, 231); Степан.., сидячи з Юлькою, зловив себе на думці, що і йому вже пора обзавестися сім’єю і дітьми (Стельмах, II, 1962. 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 498.